Moonlighter 2: The Endless Vault — саме той випадок, коли запускаєш гру «на пів годинки», а потім виявляєш, що вже котру годину бігаєш небезпечними світами в пошуках чергової реліквії, бо ну не можна ж повертатися до крамниці з порожніми руками. Дослідження, азарт, робота зі здобиччю, торгівля та постійне бажання у наступному забігу знайти щось іще цінніше складаються у неймовірно захопливий ігровий цикл. Водночас гра зберігає дивовижно затишну й домашню атмосферу, тож особливо добре підійде тим, хто любить неспішне, вдумливе проходження без відчуття поспіху. Окремий захват викликає візуальна складова. Гра просто рай для очей, а приємний музичний супровід чудово доповнює атмосферу. Також дуже сподобалося, що всю необхідну інформацію можна отримати безпосередньо в грі, тож стороння вікі тут практично не потрібна. Контенту теж рівно стільки, скільки потрібно: гра не встигає набриднути й не створює враження штучно розтягнутого проходження. Щоправда, релізна версія не обійшлася без ложки дьогтю: завдання «Майстерність володіння зброєю» було багованим і не виконувалося, а на деяких локаціях траплялися фризи та пригальмовування. На щастя, розробники оперативно взялися за основні проблеми й уже першим патчем виправили значну їх частину, за це їм велика подяка. Ну а під кінець гра вирішила нагадати, що безкоштовного сиру не буває: ціни на останні покращення, особливо на рюкзак, стають настільки захмарними, що без грінду вже ніяк. Але навіть це не змогло зіпсувати враження.
У підсумку Moonlighter 2 однозначно вирушає до списку моїх улюблених ігор. Отримав величезне задоволення й із чистою совістю можу рекомендувати її всім, хто любить дослідження, торгівлю, азарт від пошуку здобичі та той самий приємний момент, коли думаєш: «Гаразд, ще один забіг, і точно спати».

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3800096349

Історія про те, як я пройшов Cuphead на всі грьобані 100% досягнень. Починалося все чудово: перше знайомство з механіками, перші боси, неймовірний візуальний стиль, приємна музика та поступове зростання складності. Перші тривожні дзвіночки пролунали на рівнях «біжи й стріляй» і особливо під час польотів на літачку. Вже тоді вони здалися помітно складнішими за звичайні битви. На нормальній складності Cuphead відчувається складною та вимогливою, але цілком чесною грою. Найцікавіше почалося після завершення сюжету, коли я вирішив добити всі досягнення. Нова відкрита експертна складність перетворила знайомих босів на агресивних, розжирілих товаришів із новими атаками, а спроба вибити S-ранг без жодного удару стала завданням для людей із міцними нервами та неабияким запасом вільного часу. Утім, усе це ще можна було пережити. Справжнє пекло чекало мене під час польотів. Особливо хочу передати привіт Wally Warbles, якого я завбачливо залишив наостанок. Наші стосунки не склалися з першої ж секунди: перша фаза, кілька невдалих рухів, і мій літачок уже весь у дірках. Безжальний звук розбитої чашки після чергового удару жалив по нервах знову й знову, змушуючи починати все спочатку. Кількість спроб давно втратила будь-яке значення, але думка про омріяну платину змушувала не зупинятися. І я таки впорався. Пережив, відмучився й нарешті отримав ці кляті 100% разом з приємним відчуттям перемоги.
Cuphead справді чудова гра, яка за роки свого існування цілком заслужено стала улюбленицею гравців. У неї однозначно варто пограти кожному, але не намагайтеся проковтнути її одним махом. Інакше вона швидко покаже, де ваше місце і як вас звати.

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3804946153