1. Народний духовий музичний інструмент у вигляді порожнистої трубки з отворами. Ой піду я лісом, лугом, Там мій милий оре плугом, Оре плугом, в дудку грає (Чуб., V, 1874, 15); З інструментів, які були популярні.. на Україні, [чеський музикознавець] відзначає також дудку (Нар. тв. та етн., 3, 1958, 71).
◊ В одну́ ду́дку гра́ти з ким — бути заодно з ким-небудь. Дивно виходить: удаєте з себе таких «лівих», а насправді — в одну дудку з українськими «самостійниками» граєте (Головко, II, 1957, 464); Танцюва́ти під чию-не́будь ду́дку — беззаперечно виконувати чиї-небудь бажання, підкорятися в усьому комусь. Усі танцюють під Лялину дудку: що ясновельможна панна захоче, те й мусить бути (Вільде, Повнол. діти, 1960, 290).
2. Трубка з порожнистого стебла, стовбура рослини. Підбіг [Андрій] до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах (Вас., II, 1959, 241); Він ніколи не робив з бузини дудок, які стріляють (Донч.,У, 1957, 57).
3. спец. Сигнальний інструмент у вигляді трубки з розширеним кінцем. Крізь розбите вікно вривалося попихкування й короткі гудки паровоза, протяжне сурмління дудок стрілочників (Шовк., Інженери, 1956, 371); Здалеку долинув звук лісникової дудки (Шиян, Гроза.., 1956, 86); Ранком варилась кава, співала дудка горніста (Ю. Янов., І, 1958, 53).
4. перен., розм. Про вузьку одежу, що щільно облягає тіло. Не шляпки, не дудки-штанини Вкрашають юнацькі літа. Краса молодої людини Ось тут, у труді, розцвіта! (С. Ол., Вибр., 1959, 223).
